Вступ. Проблема насильства над дітьми є загальносвітовою. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, насильство над дітьми є глобальною проблемою з серйозними довічними наслідками. За статистикою, чверть усіх дорослих зазнали фізичного насильства в дитинстві. Кожна п’ята жінка та один із 13 чоловіків повідомляли про сексуальне насилля та жорстоке поводження з ними в дитячому віці. Наслідки жорстокого поводження з дітьми включають порушення фізичного та психічного здоров’я протягом усього життя, а соціальні та професійні його результати можуть врешті-решт уповільнити економічний та соціальний розвиток країни. В Україні проблема насильства над дітьми є доволі гострою. Її актуальність для суспільства полягає у тому, що вона є комплексною, непрогнозованою та важко розв’язуваною. Коли дитина зазнає насильства, ряд різних суб’єктів, зокрема соціальні служби, медичні заклади, правоохоронні органи, прокурори та судді, зобов’язані сприяти дотриманню прав дитини та діяти в найкращих її інтересах. Наразі ці суб’єкти не завжди працюють злагоджено: дитина проходить через ряд установ та має неодноразові допити у різних спеціалістів, урізних місцях, із використанням різних методів збирання інформації. Переміщення дитини між різними установами та відомствами з метою опитування та опису ситуації, пов’язаної з насильством щодо неї, викликає у дитини повторне травмування (повторну віктимізацію). Вона повторно переживає ті самі страхи, з якими стикнулася. Такі багаторазові опитування дитини в різних містах і установах, які часто проводяться без використання зрозумілих для неї підходів, призводять до повторної її травматизації (віктимізації) того, що результати опитування різняться між собою, в результаті чого дуже часто покази дитини як свідка або потерпілої особи можуть бути спотворені або дискредитовані. Дослідження показали, що така повторна віктимізація може завдати навіть більшої шкоди дитині, ніж саме насильство. Крім того, неодноразові допити, проведені людьми, які не пройшли спеціальну підготовку, можуть спотворити розповідь дитини про події через навіювання та негативно вплинути на хід розслідування кримінальної справи. Діти, які постраждали від насильства або інших протиправних дій чи стали їх свідками, під час здійснення досудового розслідування та судового розгляду потребують застосування відповідних заходів, отримання комплексних і скоординованих послуг і допомоги. Тому в останні роки дедалі більше говорять про необхідність запровадження міжвідомчої та міждисциплінарної співпраці у поєднанні із застосуванням спеціальних практик та методик допиту дитини як рішучого кроку в захисті прав дітей, які постраждали від кримінальних правопорушень, та дітей, які стали свідками жорстокого поводження та насилля. Також важливо, щоб учасники процесуальних дій повністю розуміли те, як їхні дії вплинуть на дитину, тобто надавали першочергове значення забезпеченню прав дитини. Це вимагає відповідальності та активної участі всіх організацій, залучених до цього процесу. У різних країнах упроваджені у практику різні типи надання послуг міждисциплінарними та міжвідомчими структурами — залежно від правових систем, соціальних структур, культурних традицій тощо. У деяких державах відбувається поступове формування комплексних і добре злагоджених міжвідомчих та міждисциплінарних служб за певними моделями. Проте однією з найбільш ефективних моделей міжвідомчої та міждисциплінарної співпраці, апробованих у світі, є модель Barnahus (далі — «Барнахус»). Сьогодні цю модель визнано кращою практикою із захисту дитини від насильства та подолання наслідків насильства, якого зазнала дитина. Запропонована публікація розпочинає цикл матеріалів із впровадження моделі «Барнахус» в Україні. У ній викладено базове розуміння моделі «Барнахус», розкрито стандарти якості «Барнахусів», наведено законодавче підґрунтя функціонування моделі та ініціативи з її впровадження в Україні. У додатках розміщені розроблені в межах проєкту щодо захисту та соціально-психологічної підтримки у процесі правосуддя дітей, які постраждали або стали свідками насильства (модель «Барнахус»), Порядок реалізації цього проєкту та Положення про Центр захисту та соціально-психологічної підтримки у процесі правосуддя дітей, які постраждали або стали свідками насильства (модель «Барнахус»).